Українська  English  
facebook   Нашi фото   picasa

Місто сонця

Театр, що подорожує дитячими будинками
Піар-акції проходять, дітей всиновлюють, і з кожним роком – усе більше. Та чи стабілізується ситуації в Україні загалом, і чи позитивно на це впливають нові закони?

Що чекає на малечу завтра?

Свято усиновлення, цілком прийнятна статистика

30 вересня у Київському Палаці дітей та юнацтва відбулася піар-акція Міського Центру дитини в честь Дня усиновлення дітей. Запрошені сім’ї разом зі щасливими дітьми прийшли, щоб прийняти вітання від Юрія Олексійовича Павленка, уповноваженого президента у справах сім’ї та молоді, і Кулеби Миколи Миколайовича, начальника служби управління дітей. Різнокольорові пакунки з подарунками і великі кульки малим одразу ж сподобались, і поки вони їх розглядали, у залі говорили-балакали про те, що Центр отримує підтримку від влади, і взагалі Київ – один з найкращих нині регіонів по всиновленню. За статистикою, цього року в столиці всиновлено більше 100 дітей, і це в 2 рази більше, ніж в попередні роки. Охочих іноземців набагато більше, аніж українців, оскільки на процедуру – від виготовлення документів до від’їзду дитини - вони витрачають рік, а наші – 3 і більше. А взагалі, на даний момент у Києві найгірша форма існування дитини – більше 1 місяця на вулиці. Сам Павленко поки не готовий всиновлювати: мовляв, це дуже серйозне рішення, і він низько схиляється перед тими, хто спромігся його прийняти.

Приклад: наживо

У сім’ї Савєльєвих-Іродових маленьке поповнення: декілька місяців тому вони забрали 1,5 – річну Маринку з інтерната. Мати стверджує: було важко. Постійні тренінги виснажували, перш за все, морально. Але тепер все налагодилось. Дитина для них – як рідна. А точніше, вони вже давно прибрали прийменник «як» зі свого життя. І жодного разу не пожалкували про своє рішення. Їм одразу ж вручили пакуночок, далі нагороджували й інші родини.

Деталі: те, чого ми не знаємо

Як розповів нам Кулеба Микола Миколайович, Міський Центр дитини функціонує відносно недавно, але є вагомі результати їхньої роботи. У центрі працюють в основному американські спеціалісти, оскільки Штати мають величезну практику в сфері усиновлення. З родинами, які хочуть взяти прийомну дитину, проводяться тренінги, а сім’ї, яка всиновила, допомагають протягом 3 років. У їхній практиці не було випадків зловживання грошима під час процесу (мається на увазі ситуація, коли батьки всиновлюють лише для того, аби їм сплатили необхідну суму на утримання дитини). Кулеба пояснює це системою тренінгів  та, власне, спостережливістю працівників. Водночас зазначає, що зробити необхідні документи не так вже й важко: потрібна довідка від нарколога, психіатра, про венеричні захворювання (СНІД), довідка з місця роботи, а також про наявність площі для проживання дитини. Дохід в сім’ї має бути не менше 1000 грн. на одну особу. На дитину держава дає 2 прожиткові мінімуми, але Центр намагається домовитись про надання 5-7 прожиткових мінімумів сім’ї, яка всиновлює дитину-інваліда. Зазначено було і те, що наразі мало всиновлюють підлітків, оскільки набагато простіше виховати новонародженого, аніж дитину з напівсформованим характером.  Негативним Кулеба вважає і закон про вік батьків-усиновлювачів. Якщо раніше максимальною межею для цього було 45 років, то тепер взяти дитинку може хоч 80-річна бабуся. На думку Миколи Миколайовича, це не є добрим чинником для дитини, оскільки у такому віці батьки нездатні нормально виховати дитину, приділяти їй належну увагу, грати й спілкуватись. І через кілька років такі батьки вже й самі потребуватимуть від неї допомоги. А якщо дитина гіперактивна, що не є рідкістю зараз, то новоспечені батьки просто не знатимуть, як себе поводити.

Були й випадки повернення дитини назад, до інтернату. Сам Кулеба має 4 дитини і разом з дружиною був прийомною родиною для багатьох дітей: виховуючи їх до певного віку, знаходили бажаючих всиновити, і вже потім віддавали дітей у нову, постійну родину.

Я виріс. І як мені жити?

На думку багатьох сімей, держава не приділяє достатньо уваги питанню всиновлення. Тож для дітей-сиріт чи дітей-інвалідів нині існує багато перепон і проблем для існування.

А головна проблема ось у чому: дитина, якій виповнилося 18 років (тобто фактично вона вже й не дитина) і яка перебувала в інтернаті, повинна надалі самостійно існувати поза його межами. І тут для неї починається незрозуміле. Якщо раніше її годували, видавали їй одяг, навчали, то тепер, опинившись «на вулиці», людина у розпачі. Вона не вміє жити. Не вміє заробляти й витрачати гроші. Тож більшість дівчаток після свого «звільнення» йдуть «на панель», а хлопці потрапляють за грати.

І хоча багато родин прагнуть всиновити, усе одно великий відсоток дітей так і залишається без прихистку. Хтось просто не готовий взяти на себе відповідальність за ще одне життя, іншим байдуже, а деяким не вистачає коштів, щоб прогодувати власну родину. Але ж ми не повинні забувати: хоч скільки б цього року не всиновили дітей – вони постійно народжуються, і постійно знайдуться матері, які відмовляються від малятка. Тож відсоток безпритульних неминуче зростає. Які б плюси всиновлення не існували на даному етапі часу, усе одно кількість покинутих і обездолених, на жаль, не зменшується.

То може, депутатам варто приділити увагу саме питанню розвитку і повноцінного життя маленьких безпритульників, а не продукувати проституток і злодіїв, що виростають з них потім?..
 
 Марина Сучкова, http://h.ua 
Грудень 2017 Січень 2018 Лютий 2018
По Ві Се Че П' Су Не
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31