П’ятого листопада, спільно з порталом «Лікар. Інфонд», театр «Місто сонця» влаштував свято діткам у новому відділенні токсикології Охматдиту, де знаходяться малята з хронічною нирковою недостатністю. На перший погляд, все нібито, як завжди: звичайні дітки, люблять жартувати, сміятися і пустувати, просто тимчасово нездорові. Із вони захватом дивилися виставу, активно брали участь в конкурсах... Ось тільки якщо придивитися – очі у них сумні. А ще більше масштаб трагедії цих малят прочитується на обличчях їхнiх мам. Напевно тому, що через втому вони, на відміну від своїх діток, не можуть радіти і тому малому, що намагаються подарувати їм такі волонтери, як ми. 

Жахають факти: щорічно у відділення в критичному стані надходить близько 500 дітей, з яких близько 111 дітей потребують замісної терапії - працює апарат штучної нирки. Дiти у вiддiленнi мають потребу в регулярному діалізі і живуть, часто роками, в стінах лікарні. Вони не мають змоги вчитися, гуляти так, як це роблять здоровi дiти, по сутi, вони зовсiм не мають дитинства! 

До того ж, дефіцит фінансування цього відділення складає близько 60%, як на препарати, витратні матеріали, так і на устаткування. Ці цифри часто непосильним тягарем лягають на батьків дітей-пацієнтів, якi просто не взмозi забезпечити своїх малят усiм необхiдним. I cитуацiя у будь-який момент може стати фатальною. 
Елена Зухар, медсестра вiддiлення каже: «Бачити їх посмiшки - це найкраще, найважче - розуміти, що вони хронічно хворі. Це дуже важко»… Посмiшки… Чи можна регулярно дарувати їх тим, хто знає, що приречений на таке життя? Яка це неймовірна праця… 

Додам вiд себе. Одна актриса нашого театру сказала менi: «…це в сто разів гірше, ніж дитячий будинок. Це взагалі в'язниця, в якій ти прикутий до штучної нирки…» Це жахливо усвідомлювати, але як не думати про це, коли ця біда виявляється зовсім поряд? 
Iнформацiя для роздумiв: важко читати новини на сайтi «Лікар. Інфонд» - сотнi заголовкiв кричать: «Допоможiть! Потребуємо! Термiново!» А чи є в нашiй країні стiльки ж тих, хто готовий допомогти, скiльки маємо потребуючих? Нам ще належить дати відповіді на всі ці питання. Проте доки очевидно: найпотужнішою рушійною силою допомоги є волонтерський рух, і суспільство рано чи пізно повинне усвідоміти, що будь-яка посильна допомога ближньому - це абсолютно нормальна частина людського буття! Iодного дня кожен громадянин нашої країни зможе з гордістю сказати: я - волонтер! 

Наталія Грабовськa